(редагована)

Одного разу, я погодилася їхати з друзями на новий рік у гори… кликала мене подруга, з якою я хоч на край світу… хоч у космос 🥰… чи найглибші  печери світу 😁

Я почувалася недуже до компанії (а вірніше зовсім не) по правді, навіть було дещо лячно),  (було дуже лячно від думок про зайвість у цьому світі) тому самій вдома залишатися теж був не варіант… подруга запевняла, що краще поїхати, бо ж гроші вже повернути нема як 😁 цим вона мене і взяла 😅 хоча взяв гору мабуть інстинкт самозбереження…

Виїздили ми увечері, бусом, і, я , прийшла тоді вчасно, (одна із перших, що для мене нехарактерно). Я сіла біля водія, біля мене сіла подруга. Коли почали сходитися інші, вони заходили у салон, (усіх я знала, крім нього). Я обернулася та ввічливо простягнула руку для вітання. В салоні було мало світла,
тож роздивитися обличчя було складно, але він видався мені досить приємним.

І, наче усе як звично але, його голос для мене став цілющою терапією…😊🥰

На наступний день, за столом, подруга оголосила гру “Хто твій Ангел на 3 дні”… і, на моє здивування, мені випадає папірець з його іменем…😊

Але, склалось так, що не я була його Ангелом, а він моїм (принаймі, так мені виглядало)… у день, перед від’їздом, ми пішли гуляти утрьох (я, він та ще один наш друг) неподалік від хатини у якій ми жили, а всі інші пішли у тривалішу мандрівку. І це було так гарно! 🥰 хоча, і сумно, бо був час повертатися в місто…