Життя в перервах на обійми…
Як не ковід, то клята війна…
Забуваю чи я живу,
Коли надто довго одна.
Життя перервИ на обійми,
Бо ж Обійми і є життя…
Чому ж так мало їх,
Якщо без них не життя?
Невже так багато хочу, –
Я хочу обіймів достатньо,
Багато теплих обіймів…
Не так щоб їх важко “збирати”…
ОбіймИ – мрію я…
побути у обіймах з тобою!
Із тим, від кого клітинки бринять…
Я знову не маю у справах спокою…
Коли твої месенджери мовчать…
Травень(?) 2022
Фото нових свічечок!
Вчорашній вірш, 22 квітня 2022
Надихнув мене на цей вірш мій друг, сусід Дімка, за що йому вдячна 🙂
Відкладати життя на потім
Важливіше усе відкладати…
Гамувати свій серця потяг,
переконуючи що невчасно…
Довідкладалася…
Та ж війна, яка там любов?
Не до того, вона не на часі…
Скоро 40, а ти одна…
Загубилась у сірій массі…
Але серце своє не обдуриш,
Очі бачать, а вуха чують…
Я від щастя знову заплачу,
Коли знову до нього притулюсь…
Коли, як не тепер?
Цю цікаву просту, пра-давню східну техніку малювання я знаю з дитинства, з навчання у гімназії 🥰
Вона захоплює простотою та водночас глибиною, яку показує у процесі…
Однієї п’ятниці, Яна Максютова, мама зі спільноти MOMtime, що при церкві “Джерело Життя”, несподівано, передала мені естафету “Корисної рубрики” у мамській групі 🙂
І, при думці чим маю поділитися через тиждень з дівчатами, я згадала саме про цю техніку 🙂, так як про нейрографіку уже розповідала інша мамуся. Мені самій було цікаво, що ж побачиться-намалюється мені цього разу!
Виникла ідея не лише описати процес, а й записати коротеньке відео як я це роблю, щоб було наочно. Перепрошую за аматорство, але підставкою була рука та стаканчик з канцелярським приладдям 😁
Берете аркуш паперу,
простий олівець або ж ручку, фломастер, лайнер…
закриваєте очі і калякаєте по усьому паперу як вам заманеться.
Відкриваєте очі та вдивляєтеся, обводите те, що побачили!
Розмальовуєте у кольори, якщо хочете)
А ні, то залиште у ч/б 🙂
Також, можете задавати тему для малюнка.
Нижче пару малюнків такою технікою, (деякі, ще з гімназійних архівів ☺️)
Доречі, ця техніка використовується і у психології як зчитування підсвідомості 🙂
Дивіться, як вийшло
От ще що згадалось – одну з улюблених робіт-мініатюр “Деригент” я перенесла на полотно (це була перша спроба дати цим роботам “нове життя”, рік можливо 2010, коли я захопилась батіком, на курсах з флористики 😁, від державного Центру Зайнятості) . Тепер розумію, що паперовий оригінал не зберігся, коли обікрали мою першу майстерню (під час мого декрету)… А батикову роботу я подарувала своєму коучу, наставнику з особистісного росту, однокласнику. 🙂
Як домалювала Марію з Ісксиком покажу згодом 😉
Цю свічку, першу яку я зробила від початку подій лютого…
Місяць, що плаче…
Місяць зі сльозою…і три великі зморшки…такого ще не бачила…
Вийшла ця “сльоза” на свічці випадково (ненавмисно, спонтанно, у процесі роботи)…
Дуже символічно у наш час…
Місяць березень 2022 дуже сумний для нас, українців, для України…🇺🇦 От і свічка плаче…
Залишу, не для продажу…💙💛
#Свічка #свічказбджолиноговоску
#медовасвічка #місяцьщоплаче #місяцьзісльозою
#війнаісвічки
#випадковості_невипадкові
Багато звуків та слів, предметів стали для мене тригерами, у час війни… Будь-що, схоже на вибухи, стрілянину, пов’язане з агресією, насиллям викликає тривогу. Моментами, вдається її видихати, часом посміятись, а часом приглушити свою інтуіцію, що явно не з кращого…
Йдучи вчора між дворами мого району, почула ритмічні звуки схожі на ті, які чула і бачила з моря, під час “навчальних” у Курортному, 2016?…
Йдучи, бачу – два хлопці ритмічно витріпують 2 килими на перекладині…
Так як гормони щастя уже запрацювали від прогулянки з вокзалу пішки, я радісно у них запитала:
– А чому не на снігу, взимку? (вони перезирнулись…) Спершу думаю, не почули
Махають головою, я повторюю – а чому не на снігу тріпати? (усвідомлюю, не тутешні, – один з них ледь не пошепки каже, що не розуміє мене… Каже, що житло старе…) Це відбувалося поміж гуртожитків… І, хто зна, хто вони, але мене вони зовсім не розуміли і наче боялися… Можливо, через мову, або ж… гірший варіант – дівєрсантіки… Як той хлопчина, який розібрав маячок, поки я відвернулася…
Вчора, розмовляючи з другом, кажу, що виникла думка – зробити широкий кордон, прикордонну смугу, де не живуть люди…щоб не так близько було загарбнику агресору та нелюду до нас…
Рефлексія сьогоднішнього дня
Не пишеться, не малюється і не спиться…
Вчуся спокій зберігати через спокій інших…
Сьогодні побачила молоденьких чоловіка і дружину, з ДЦП… Їх накрила і теперішня хвиля війни… Вперше накрила у 14-му… вони не їдуть з вокзалу, щоб не пропустити можливість вибратися у безпечніше місце…
Я їх дуже розумію… Бо, часом так зашкалює, що трусяться руки… Коли шукаєш підтримки у собі і не знаходиш – підтримку дають “незнайомі” люди…
І, часом, “здорового” пояснення не знаходжу, чому залишаюсь в Україні, але твердо відчуваю, що маю бути тут.
Close the sky over Ukraine…We wont to live!!!
Творчість, мандрівки...